• Ср. Гру 1st, 2021

FreshNews

Tільки актуальні новини на сьогодні в Україні та світі

Україна і Росія. Як Гіляровський у Москві гетьмана Івана Мазепу прославив?

(Рубрика «Точка зору»)

Журналіст і письменник Володимир Гіляровський (1855–1935), хоч і народився в Росії, і провів тут майже все своє життя, але вважав Україну своєю справжньою батьківщиною.

Він дуже переймався історією України, особливо добою козаччини, бо вважав себе справжнім українським козаком, нащадком тих запорожців, що переселилися із Запоріжжя на Кубань наприкінці ХVІІІ століття.

Володимир Гіляровський біля гробниці гетьмана Петра Дорошенка в підмосковному селі Яропольці


Володимир Гіляровський біля гробниці гетьмана Петра Дорошенка в підмосковному селі Яропольці
Володимир Гіляровський. Фото 1910 року


Володимир Гіляровський. Фото 1910 року

Гіляровський часто бував в Україні, збирав на Полтавщині матеріал до біографії Миколи Гоголя та видав книгу «На батьківщині Гоголя. З поїздки Україною». Саме йому, після проведення серйозних досліджень, вдалося встановити точну дату і місце народження Гоголя.

Титульний аркуш книги Гіляровського «На батьківщині Гоголя. З поїздки Україною» з дарчим написом: «Українцю М. З. Кравченку на пам'ять про зустріч в Москві. В. Гіляровський. 25 травня 1908»


Титульний аркуш книги Гіляровського «На батьківщині Гоголя. З поїздки Україною» з дарчим написом: «Українцю М. З. Кравченку на пам’ять про зустріч в Москві. В. Гіляровський. 25 травня 1908»

1901 року Гіляровський написав вірш «На могилі Шевченка». Для «Кобзаря» 1906 року переклав кілька поезій Тараса Шевченка («Ой, три шляхи широкії»). Брав активну участь у влаштуванні шевченківських вечорів, збиранні коштів на пам’ятник поету в 1911 році.

Волелюбною козацькою поетикою просякнуті ті твори Гіляровського, що присвячені Запорізькій Січі. Так в нарисі «Запорізька Січ (1775–1925)» Гіляровський наводить старовинну легенду про походження російського царя Лжедмитрія І, яку він почув під час турецької війни від кубанських козаків:

«Багато років тому, на турецькій війні, серед кубанців-пластунів я чув цікаву легенду, яка переходила у них з покоління в покоління, що підтверджує перебування в Січі «Лжедмитрія».

Коли на коронацію Дмитрія прибули наші запорожці почесними гостями, то їх поставили біля самого того ґанку, звідки виходив цар. Йому підвели коня і поставили лавку, з якої він, підтримуваний боярами, за царським звичаєм, повинен був сідати.

– Вийшов цар, спускається, – ми дивимося на нього і шепотимося, – розповідали депутати своїм дітям.

– Знайоме обличчя і манери. Десь ми його бачили?

Спустився цар, відмахнувся рукою від бояр, штовхнув лавку, поклав руку на холку, і так прямо, без стремена, стрибнув у сідло – і як вріс. А ми всі разом:

– Це ж наш Грицько!

А він моргнув нам, та й поїхав».

Кубанський художник Андрій Лях. «Козача вольниця»


Кубанський художник Андрій Лях. «Козача вольниця»

А в поезії «Запорожці» Гіляровський, також сміливо для свого часу, славить українського гетьмана Івана Мазепу і запорізького кошового Костя Гордієнка за їхній союз зі шведським королем Карлом ХІІ, який міг призвести до постання незалежної української козацької держави:

Пируют шведы с казаками,
Гуляют об руку рука,
И обнимаются друзьями
Соединенные войска.

Пам'ятний знак на місці зустрічі шведського короля Карла ХІІ з гетьманом Мазепою. Дегтярівка, Чернігівська область


Пам’ятний знак на місці зустрічі шведського короля Карла ХІІ з гетьманом Мазепою. Дегтярівка, Чернігівська область
Урочисте зібрання біля пам'ятника гетьману Івану Мазепі в пам'ять борців за свободу. Полтава, 21 листопада 2016 року


Урочисте зібрання біля пам’ятника гетьману Івану Мазепі в пам’ять борців за свободу. Полтава, 21 листопада 2016 року

Поезія «Запорожці» була написана 1894 року на противагу пушкінській «Полтаві», в якій найбільший російський поет славив російського царя Петра І. Наслідуючи епічний стиль пушкінської поеми, Гіляровський бачить своїх героїв у протилежному таборі – серед українських козаків та їхніх союзників-шведів.

Я переклав цю поезію Гіляровського на українську мову. На жаль, розмір цієї статті не надає можливості навести весь текст цього великого вірша цілком, тож наведу тільки початок. Усі ж охочі, можуть насолодитися цією поезією Гіляровського на сторінці «Громади українців Росії» у фейсбуці.

Володимир Гіляровський

Запорожці

Бенкет у Карла. Невгамовні,
Як грізна у грозу ріка,
Шумлять кругом, відваги повні,
Ніким не зломлені війська.
Обносять чаші круговії,
Горить з смолою бочок ряд,
Пісні вояцькі бойовії
В повітрі тьмяному звучать.
Герой війни, пестунчик слави,
Карл бенкетує між ланів,
Непереможні скандинави,
І вождь їх днями не збіднів,
І за здоров’я велетенське
Того, хто їм і друг, і брат,
П’є хвацько військо молодецьке,
І чути крики: «Карл, віват!»
І Карл встає. І рухи прості,
Й величний та спокійний вид.
Відповідає він на тости,
Співати й пити знов велить.
А поруч з Карлом, в оксамиті,
Сидить за чашею старий:
Вус сивий, погляд гордовитий,
А вид такий, що боже крий!
Палають очі без упину,
В них думка залягла важка…
І знову тости: «За Вкраїну,
І за Мазепу-старика!»
Бенкет для нього. Він піднявся –
(В усьому ж Карлу був під стать),
Та Україною поклявся,
Що запорожців грізних рать
Віддасться Карлу. А з такою
Завзятих раттю, як вони,
Ми переможемо й без бою.
«Та ось вони, степів сини!» –
Гукнув Мазепа… Наче хмара
У полі утворила млу,
Це військо грізне, не примара,
Вже видно люди… Все в пилу…
Спітнілі, змучені їх коні,
Покрив їх степу прах густий,
Неначе мчали від погоні
Або вели запеклий бій.
Наблизилися. Невідривно
Карл поглядає на гостей.
Ніде у світі, безсумнівно,
Таких не бачив він людей.
Хто як одягнений: папаха
Та критий соболем сіряк,
Той лиш в сорочці, сіромаха,
Той в оксамиті, цей голяк,
І тільки груди закривають
Два вуса, в лікоть довжини.
Бо тільки зброю поважають
Завзяті Хортиці сини.
Поперед військом, наче злитий
Із бронзи, чи зійшов з картин,
Гарцює лицар знаменитий,
То – Гордієнко Костянтин.
На нім кунтуш та чорна бурка,
Що не сховала тонкий стан;
В Стамбулі забраний у турка,
Блищить в алмазах ятаган.
Колише вітер кучеряву
Чуприну, й вус на груди впав…
Таку фігуру величаву
Ніхто зі шведів не видав.
Мазепа зве до Карла гостя,
Й отаман грізний перед ним.
– Ти Гордієнка бачиш Костя,
Боявсь його поляк і Крим.
Ось війська нашого відрада,
А ворогам великий гнів,
Не раз твердині Цареграда
Славетний лицар наш громив.
Ось він, надія Запорожжя,
Кудлатих лицарів кумир!
Як з нами Кость та воля Божа,
Твій буде світ весь вздовж та вшир!
І руку Карл подав герою
І приязно з ним поруч сів,
І чашею знов круговою
Бенкет гучніше закипів.

Петро Андрусів. «Зустріч гетьмана Мазепи з кошовим Січі Костем Гордієнком», 1968 рік


Петро Андрусів. «Зустріч гетьмана Мазепи з кошовим Січі Костем Гордієнком», 1968 рік
Хрести на могилах кошових отаманів Костя Гордієнка (ліворуч) і Василя Єрофєєва на території історико-культурної пам'ятки загальнонаціонального значення Кам'янська Січ поблизу села Республіканець Бериславського району Херсонської області


Хрести на могилах кошових отаманів Костя Гордієнка (ліворуч) і Василя Єрофєєва на території історико-культурної пам’ятки загальнонаціонального значення Кам’янська Січ поблизу села Республіканець Бериславського району Херсонської області
Могила Володимира Гіляровського у Москві


Могила Володимира Гіляровського у Москві

Ігор Роздобудько історик, перекладач, член Малої Ради Громади українців Росії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *